Обґрунтування ефективності безнатяжних методик у лікуванні пахвинних гриж у хворих похилого і старечого віку

Актуальність теми. Грижі є найпоширенішими захворюваннями людини, які спостерігаються у 2-4% населення і становлять близько 50 випадків на 10 000 населення (Егиев В.Н., Чижів Д.В., 2004., Gilbert A.I., 1995).
У хірургічних стаціонарах від 10% до 25% всіх хворих становлють пацієнти з черевними грижами різної локалізації (Баязитов М.Р., 2000; Галимов О.В., 2001; Грубник В.В., Лосев А.А., Баязітов Н.Р., Парфентьєв Р.С., 2001; Лапач С.Н., Чубенко А.В., Бабич П.Н., 2002; Луппа Х., 1980). Серед усіх хірургічних втручань, операції, що виконуються з приводу гриж, посидають друге місце після апендектомії (Гузеєв А.І., 2001; Жаринова О.І., Рзяиін А.Н., Яковлев Б.В., Ильин В.А., 1988; Стойко Ю.М., Силищев С.Н., 1991; Тарбаєв С.Д., Аль-Ахмад Р.М., 1996). В Україні протягом року виконується приблизно 90000 операцій, з них через грижові защемлення – понад 13000 (Лапач С.Н., Чубенко А.В., П.Н. Бабич, 2002). Співвідношення планових і ургентних операцій з приводу гриж в Україні становить 6:1, в той час як в інших країнах світу 15:1, або навіть 20:1 на користь планових операцій. Це вказує на незадовільний стан хірургічної допомоги через значну перевагу екстрених операцій, недостатню інформованість населення і, нажаль, численні грижові рецидиви та операційні ускладнення (Баязітов М.Р., 1998; Белянський Л.С., Манойло М.В., 2002; Воровський О.О., Верещагін Ф.Ф., Карий Я.В., Чайковський О.С., 2003; Жебровский В.В., 2002; Лотоцький М.І., 2003).
Пахвинні грижі (ПГ) зустрічаються у 25 разів частіше у чоловіків, ніж у жінок (Воробьов В.В., Новиков Н.К., Феодориди Н.К. и др., 2002; Гусев А.И., Золотарев А.В., Осипов В.И. и др., 2000; Долгих Н.Я., 1974; Котов И.А., Мурадалиев М.А., 1986). У чоловіків літнього і старечого віку вони розвиваються найчастіше на тлі супутньої патології, яка або є одним з провокуючих чинників виникнення грижі, або обтяжує її перебіг. У 30-40% літніх людей у післяопераційний період розвиваються різноманітні ускладнення як з боку рани, так із боку супутньої патології. Значно збільшується відсоток грижових рецидивів у літніх людей після герніопластик, досягаючи при традиційних способах пластики 15-25%, а при безнатяжній методиці 1-8% (Бойко В.В., Криворучко И.А., Доценко Г.Д. та ін., 2000; Жебровский В.В., 2000; Федоров В.Д., Андрєєв С.Д., Адамян А.А., 1991).