Архітектура Романського періоду

Романської називається архітектура західноєвропейських країн у період з XI по XIII століття. В основі її розвитку лежали традиції античного Рима, що продовжували розвиватися з урахуванням культури цих країн.

Традиції романського стилю виникли не на порожнім місці. Їм передував період розвитку архітектури раннього Середньовіччя, що продовжувався протягом п'яти сторіч — з V по Х століття. Але виділяти його в окрему главу не має змісту, тому що цей час характеризувався застоєм у всіх напрямках громадського життя. Народи країн Західної Європи поступово забули правила будівництва римлян, різко знизилася загальна якість зведених будинків. Наприклад, при зведенні гробниці короля Теодориха в місті Равенне в 530 році будівельники не змогли правильно розрахувати і звести купол. Замість цього вони знайшли величезний камінь, видовбали його на зразок купола і використовували для перекриття. Чогось і говорити про те, що зовнішній вигляд такої будівлі залишав бажати кращого.

Основними типами споруджень раннього Середньовіччя були храми, монастирські комплекси й укріплені житла феодалів, що одержали розвиток пізніше, у Середні століття. Серед храмів переважали баптистерії — круглі в плані будинку, що має перекриття у формі купола. Будувалися і васильки, що одержали таке широке поширення у Візантійській імперії. Першими зі споруджень подібного роду були храм Святого Петра, побудований у 330 році, і василька Святого Павла, IV-V століття (обидві в Римі). Пізніше почали будуватися храми не тільки в Римі, але й в інших містах (василька Святого Аполлінарія в Равенне, VI століття).

Ці будинки були витягнутими в плані і мали від трьох до п'яти нефів, відділених від центрального простору рядами колон. Сонячне світло проникало в приміщення через вікна, що знаходяться у верхній частині стін.