Німеччина в ІХ–ХІ веках

Верденський договір вручив Людовіку Німецькому землі за Рейном, частково – за Рейном та його правими притоками, Баварію. Ця Східно-франкська держава і стала називатися “країною тевтонів”.

На території, заселеній саксами, тюрінгами, гессенцями, аллеманами, баварами, особливості розвитку феодалізму зумовлювались тим, що тут не було римської окупації, якщо не вважати дуже невеликого періоду на рубежі н.е., та й тільки в західній частині країни. Отже, тут не було синтезу розкладаючогося рабовласницького устрою з германськими елементами. В Німеччині зберігалась на протязі століть вільна община – марка, що свідчило про живучість пережитків первіснообщинного устрою. Зберігалось також на протязі століть вільне селянство, та кріпосне право розвинулось лише з кінця середньовіччя. Зрештою, розвиток феодалізму проходив нерівномірно. Таким чином, південна Німеччина йшла попереду за складанням великого феодального землеволодіння, тоді як в Саксонії цей процес був уповільненим.

Основою феодального устрою була феодальна власність на землю та відмінна степінь залежності безпосередньо виробника від феодала. Велика поміщицька власність на землю поєднувалася з малим хазяйством безпосереднього виробника – селянина.

Центром феодального устрою, його основним осередком, став маєток феодала. З IX ст. розвивалось будівництво замків, в Німеччині вони перший час були дерев`яні, потім стали будуватися з каменю. Замок став осередком феодального володіння (сенйорії), сам феодал господарював над округою з десятками деревень.