Основні положення управління ключами ISO/IEC 11770

1. Класифікація ключів, ієрархія ключів і криптоперіод

Стандарт ISO/IEC 10770 здійснює класифікацію ключів за такими класифікаційними ознаками (рис. 1).

По-перше, ключі розподіляються в залежності від того, у якій криптографічній системі вони використовуються – симетричній або несиметричній. Як відомо, в симетричних криптографічних системах здійснюється два перетворення, одне на передаючій стороні, інше – на прийомній, які використовують той самий ключ. У несиметричних же криптосистемах одне перетворення (відкрите) виконується на одному (відкритому) ключі, а інше, закрите перетворення, виконується на іншому (особистому) ключі. У зв'язку з цим усі ключі можна розділити на такі типи:

Особистий ключ (private key) – ключ із пари несиметричних ключів об'єкта, що повинен використовуватися тільки даним об'єктом.

Відкритий ключ (public key) – ключ із пари несиметричних ключів об'єкта, який зроблений загальнодоступним.

Особистий і відкритий ключі використовуються в несиметричних криптографічних системах.

Симетричний ключ (symmetric key) – ключ, що використовується у симетричних (одноключових) криптографічних системах.

Секретний ключ (secret key) – ключ, що тримається в секреті і використовується тільки певною множиною об'єктів. Секретні ключі це зазвичай симетричні й особисті ключі.

Як симетрична, так і несиметрична криптосистема в найзагальнішому випадку реалізує послуги конфіденціальності (системи шифрування) і автентифікації об'єктів і повідомлень (системи автентифікації). У цьому випадку можна розглядати ключі, що необхідні для реалізації задач цих систем.

Системи автентифікації містять механізми забезпечення цілісності повідомлень (МАС-коди, MDC-коди і т.п.) і цифрові підписи. Дані механізми припускають виконання таких дій: