Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

Вступ...........................................................................................................
 
Розділ I. Теоретична частина.................................................................
 
1.1. Аналіз стану вивчення проблеми творчості.....................................  
1.2. Основні підходи до феномену творчості в сучасних вітчизняних та західно-европейських психологічних дослідженнях.........................  
1.2.1. Інтелектуально-процесуальний підхід (інтелектуалізація поняття творчості) ....................................................................................  
1.2.2. Мотиваційно-особистісний підхід.................................................  
1.2.3. Системний підхід............................................................................  
1.3. Психологічні характеристики самоактуалізованної особистості.................................................................................................  
1.4. Творчість як показник самоактуалізації..........................................  

Розділ II. Емпірична частина................................................................
 
2.1. Характеристика вибірки піддослідних та стратегія формування дослідних груп...........................................................................................  
2.2. Характеристика психодіагностичного інструментарію та процедура проведення емпіричного дослідження ................................  
2.3. Опис результатів дослідження, їх аналіз та інтерпретація...........  
2.4. Узагальнення результатів дослідження та табличне представлення емпіричних даних............................................................  



Заключення...............................................................................................
 

Використана література.........................................................................
 

Додатки......................................................................................................
 
Вступ

Проблема самоактуалізації особистості з давніх давен хвилює людство. Ця проблема належить до категорії “вічних” кожне нове покоління людей прагне не тільки осягнути загальнолюдський зміст проблеми актуалізації людини, а й творчо вирішити її згідно з духом свого часу, його нагромадженими знаннями. На сучасному етапі розвитку людської цивілізації значний внесок в розкриття суті зазначеної проблеми був здійсненний представниками гуманістичної психології (А. Маслоу, Г. Оллпорт, К. Роджерс), які одні з найперших акцентували взаємозв‘язок між творчістю та самоактуалізацією особистості. Для сучасної вітчизняної психології проблема самоактуалізації не є новою, але мало привертає увагу психологів, представляючи переважно сферу роздумів для філософів. Проблема творчості у вітчизняній психології є набагато більше дослідженою, про що свідчить наявність різноманітних авторських концепцій творчості, представлених в результаті досліджень відомих психологів (Л.С. Виготський, Я.О. Пономарьов, В.О. Моляко, О.Н. Лук, Д.Б. Богоявленська та ін.). В даній роботі висвітлюються проблеми актуалізації особистості як суб‘єкта життя, що має обдарування творити свою власну життєдіяльність. З метою більш повного висвітлення проблеми, в теоретичній частині роботи увага акцентується на розкритті сутності та природи творчості, на її значенні для процесу самоактуалізації особистості. Теоретичні узагальнення роботи ґрунтуються на досягненнях вітчизняних і зарубіжних вчених.

Вибрана тема є актуальною в психологічно-особистісному аспекті, тому що ставить за мету визначення дієвих орієнтирів для особистісного зростання та розвитку, для становлення повноцінної здорової особистості. Це виступає особливо важливим в умовах дисгармонійного, невлаштованого суспільства, де масштаб особистості часто визначається її здатністю до переборення несприятливих умов навколишнього життя. Для самоактуалізуючоїся особистості важливо знати рівень можливих досягнень, щоб більш ефективно реалізувати власні прагнення та адекватно оцінити наявні успіхи, міру яких, як вважає А. Маслоу, визначає не стільки відстань до фінішу, скільки проміжок, пройдений від моменту старту.