Нарисова публіцистика

Перо на деяку мить повисло над чистим аркушем паперу, а потім неквапливо, але впевнено вивело коротеньке слово «нарис», яке містить у собі поняття, однаково зрозуміле й близьке кожній освіченій людині.

Отже, нарис. Насамперед, яка широта його виднокругів і чи є їй межа, а якщо е, то де саме вона пролягає?

Не важко написати на аркуші паперу всім добре відоме слово «нарис». Значно складніше створити твір цього жанру, уникнувши підступних мілин описовості та дрібнотем'я, надуманості й невиразності. Так легше прицілитись, ніж влучити в ціль. Та коли в руках твоїх зброя, вона повинна діяти влучно. Інакше – то не зброя!

Зауважимо відразу, що в цих нотатках розглядатимуться не стільки теоретичні, скільки практичні питання проблематики, спрямованості й глибини окремих з добраної низки нарисів, надрукованих останнім часом у місцевих газетах республіки; оцінюватимуться знахідки їх авторів, їх уміння спостерігати і розмірковувати над побаченим або ж почутим у житті.

1. Тематико-проблемний діапазон нарисової публіцистики



Творчі невдачі нарисовців, можуть бути з багатьох причин. Та чи не основною з них є невдалий підхід автора до вибору теми.

Правильно обрати тему, особливо для нарису, що готується до друку в газеті (газета – видання оперативне), дуже важливо. Кажуть, яєчко дороге до свята. Так і в газеті. Навесні вона потребує нарисів щедрих на повчальний приклад, таких, що розповідають про досвід, про успіхи й невдачі, про перешкоди і шляхи подолання їх людьми, що працюють у полі. Влітку – вимагає інших тем, ніж восени, і т. ін. Газета – буде вона районна, обласна, республіканська або центральна – завжди на лінії вогню, там, де вирішується доля тих чи інших народногосподарських завдань. Вона втручається в життя, вона на бистрині його, йде попереду подій, спрямовує громадську думку, творчі зусилля трудящих.