Національна основа поетичної творчості П. Грабовського

29 листопада 1902 року в снігах похмурого Сибіру на засланні помер Павло Арсенович Грабовський... Помер на 38-му році свого безмірно тяжкого життя. Видатний поет і незламний борець за свободу, великий мученик і страждалець за народ, непримиренний ворог усякого деспотизму і неволі та неправди, ревний оборонець прав поневоленого народу, непохитний борець за правду і справедливість, полум'яний патріот України - Павло Грабовський був попередником багатьох тисяч українських письменників і культурних діячів, що в нелюдських муках та стражданнях гинуть в російсько-більшовицьких північних концентраційних таборах та засланнях.

Згадуючи своє дитинство, Павло Грабовський писав у автобіографії: «Змолоду я був трохи химерної вдачі, смиренної, хоч і запальної, легко переймався жалем та товариським почуттям. ., а як підріс трохи, мене тягнуло до всього надзвичайного та романтичного, і мені хотілося прийняти муки за Христа». І з 18 років свого життя до смерті своєї передчасної Павло Грабовський був справжнім мучеником за найкращі, найвеличніші християнські ідеали, несучи непохитно тяжкий хрест мук і страждань за Україну, за Свободу, за Правду! Не можна без подиву і захоплення згадувати про цю надзвичайну людину, про цього великого праведника, про цю криштально чесну людину.

Україна була змістом його підневільного життя! Україна була головною, центральною темою його творчості! Україна була найбільшими його святощами! До неї він рвався всією своєю змученою душею, про неї він думав і день і ніч! її болями болів, терпів за неї нелюдські муки і страждання, він її бачив у снах у всій її красі і в усій її лихій долі! Україна була для нього яскравим сонцем у вічній темряві сибірської полярної ночі! Людина надзвичайної енергії і надзвичайної, подиву гідної моральної сили і непереможного духу, скута кайданами московської неволі, як гордий Прометей, до кінця випила гірку чашу неволі, мук і страждання, але не зломилась перед коронованим московським деспотом. До останніх днів свого безталанного життя Грабовський зберіг незвичайну силу свого величного Духа!

«Крик болю і туги за рідною Україною» - такими словами охарактеризував поезію Павла Грабовського Іван Франко. Відірваний на довгі роки від рідної землі, від рідної культури, Грабовський пам'ятав свій край, вболівав за його долю. «Коли я опинився в іркутській тюрмі з перспективою каторги або вічного поселення в Сибіру, - згадував Грабовський, - тяжкий сум за Україною стис моє серце; вона являлась перед мене в якомусь надзвичайно принадному світлі, панувала моїми думками». Так стала окреслюватися патріотична тема, яка потім була реалізована у багатьох поезіях Грабовського.

Образ України окреслюється в багатьох віршах збірки «Пролісок»: «До України», «Україна приснилась мені», «Народові українському», «О, яка ж ти сумна, Україно моя», «До Русі-України», «До галичан». Із цих віршів постає неповторна, чарівна природа рідної землі, змальовуються окремі подробиці українського побуту, які протиставляються суворій сибірській реальності, що оточувала поета. Вимріяні картини далекого краю свідчать про бажання героя бачити рідну землю багатою і щасливою: