Модель загальної економічної рівноваги Ерроу—Дебре. Теорема неможливості К.-Дж. Ерроу

ЗМІСТ

Вступ

1.Модель загальної економічної рівноваги Ерроу—Дебре

2.Теорема неможливості К.-Дж. Ерроу

Завершення

Використовані джерела

Вступ

Ще наприкінці XVIII ст. шотландський економіст Адам Сміт (1723—1790) помітив, що в приватновласницькій економіці дії великої кількості незалежних один від одного учасників, які керуються лише власними інтересами, не спричиняють повного хаосу. Над виявленням механізму, що забезпечує знеосіблену координацію цих дій працювали економісти кількох поколінь. Так з'явилася теорія загальної економічної рівноваги. Запропонував її Л. Вальрас. Він стверджував, що економіка створюється зусиллями багатьох учасників, які виробляють, обмінюють і споживають велику кількість товарів. Відповідно використовується стільки ж цін. Аналіз взаємозв'язків між ними потребував математизації теорії, а відтак і практики. Застосування математики в цій теорії є природним, оскільки кожний товар і його ціна мають певне кількісне вираження.

Незважаючи на те що у 30-ті роки XX ст. деякі економісти розрізняли поняття «рівновага» і «стабільність», чітку класифікацію загальних систем і методів їх аналізу запропонував П.-Е. Самуельсон. У праці «Основи економічного аналізу» вчений всебічно охарактеризував рівноваги, заклавши фундамент для розвитку прикладної науки.

Найістотніший внесок П.-Е. Самуельсона в розвиток теорії загальної рівноваги полягає в тому, що він довів, що економічна наука ніколи не мала на меті сформулювати в явному вигляді динамічні теорії. Без опису динамічного механізму, що характеризує реакцію системи на зміни зовнішніх умов, не може вважатися обґрунтованим жоден висновок, який спирається на аналіз порівняльної статики. Нестійка система, параметри якої зазнали змін, не обов'язково повинна знову повернутися в стан такої «нової» рівноваги. П.-Е. Самуельсон використав поширене в математичній літературі визначення стійкості до аналізу динамічної системи.