Соціально – економічні аспекти використання інтелектуальної власності в сучасних умовах

Перехід від індустріального суспільства до інформаційного є однією з головних ознак для усіх розвинутих країн світу. Це, в першу чергу, пов'язано з тим, що інформаційні ресурси набули такого важливого значення, що від них залежить рівень економічного стану суспільства і його безпека. Якщо розглядати інформатизацію суспільства як безперервний процес інтелектуалізації і прискорення обробки інформаційних ресурсів на всіх рівнях інфраструктури суспільства, то зрозуміло, що вона оцінюється, по-перше, розвитком в даному суспільстві інформатики, науки, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а, по-друге, питаннями, пов'язаними зі збором, накопиченням, переробкою, перетворенням, розподіленням і використанням інформації в різних сферах людської діяльності. Як відомо, ці фактори, у свою чергу, оцінюються рівнем обчислювальної техніки та засобів телекомунікації, що використовуються у суспільстві [2, 54].

Кінцевою метою використання інформаційних ресурсів на всіх рівнях інфраструктури суспільства, як правило, є прийняття рішення. Ці проблеми стоять особливо гостро у тих сферах діяльності, де задачі управління слабо структуровані і немає можливості їх абсолютної формалізації. До цього класу можна віднести системи управління великими корпораціями, відомствами, державою. Рішення цієї проблеми в Україні пов'язано з розвитком і впровадженням у сферу управління інформаційних технологій, які були запроваджені В.М. Глушковим та його послідовниками, і формуванням на їх базі відповідних схем управління, що органічно поєднують системні принципи, забезпечуючи можливість всебічного використання переваг суспільства з розвинутою структурою управління економікою.

Для рішення питань автоматизації управління для систем такого класу була розроблена вперше в Україні технологія ситуаційного керування (Ситуаційні центри – СЦ). Зараз постає завдання створення однієї із важливих складових мережі СЦ в Україні – державної автоматизованої системи обліку і контролю використання об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ), яка має забезпечити умови для підвищення ефективності використання інтелектуальних ресурсів нації, формування та розвиток інтелектуальної власності, надання правовласникам державних гарантій щодо захисту їх прав, нарощування та підвищення якості сукупного наукового потенціалу як головного фактору інноваційного розвитку країни, забезпечення підтримки прийняття рішень на державному рівні у цій сфері.