Соціально-орієнтована ринкова економіка як оптимальна модель ринку

1. Теоретичні засади та об’єктивність процесу побудови соціального ринкового господарства в Україні

2. Сутність соціально-орієнтованої ринкової економіки

3. Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки

Висновок

Література:

1. Теоретичні засади та об’єктивність процесу побудови соціального ринкового господарства в Україні



Надзвичайно складна політична й економічна ситуація, яка склалась в Україні, зумовлена особливостями перехідного періоду від тоталітарної системи до громадянського, демократичного суспільства, до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Головне питання, що виникає в процесі структуризації суспільства, полягає саме в тому, на основі якої економічної парадигми має формуватися це суспільство, які домінанти повинні пронизувати усі структурні рівні системи, зрештою, які константи мають скріплювати його каркас. Інтелектуальні пошуки нині тривають переважно навколо цивілізаційної парадигми, один із напрямів якої передбачає поступове і неухильне включення усіх структур України у світові політичні й економічні процеси.

Наприкінці XX сторіччя Україна змінила свій напрямок соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень з урахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу. Проте внаслідок відсутності у нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалого запозичення чужих моделей економічного розвитку, перехід у нову якість набув руйнівного характеру. Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокому занепаді. Внаслідок цього, при одночасному загостренні дефіциту інвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1990-1999 рр. супроводжувалися, по суті, економічним розвалом. Макроекономічна структура за цей період майже не поліпшилась. Обсяги товарного виробництва для насичення попиту безпосередньо споживчого ринку скорочувалися швидшими темпами, ніж обсяги випуску промислових засобів виробництва. Відбулося істотне скорочення видобутку паливно-енергетичних ресурсів, випуску підприємствами наукомісткої і високотехнологічної продукції. Ці підприємства надто повільно здійснювали конверсію та надто швидко згортали свої виробничі програми і навіть взагалі виводили їх з господарського обороту.

У Посланні Президента України до Верховної Ради “Про внутрішнє і зовнішнє становище України” (“Підсумки соціально-економічного розвитку України та завдання на 2001 рік”) зазначено, що за роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,82 раза, а реальні виплати пенсій - у 4 рази.

Контури припинення подальшого спаду й забезпечення економічної стабілізації та зростання в Україні окреслилися лише у 2000 р. Досягнення в розвитку народного господарства за цей рік дали можливість створити першооснову для стабілізації становища та переходу до початку економічного зростання. Так, у 2000 р. в нашій країні ВВП за інформацією президентської доповіді зріс на 6%, підвищення обсягів промислового виробництва становило 12,9%, сільського господарства - 9,2%. А такі галузі, як харчова, легка, деревообробна, які безпосередньо працюють для задоволення потреб споживачів, домоглися 30-35% зростання продукції. За тим же джерелом інформації, відбулись позитивні зрушення в бюджетній сфері, активізовано інвестиційну, в тому числі кредитну політику, підвищено рівень монетизації економіки, її експортного потенціалу, зменшено зовнішній державний борг.