Полеміка навколо стабілізаційної політики

Світова практика після кейнсіанського періоду доводить, що поряд із ринком суттєву роль у стабілізації економіки відіграє держава. Але, незважаючи на це, серед макроекономістів точиться гостра дискусія щодо стабілізаційної функції держави. В епіцентрі цієї дискусії протягом довгого часу знаходиться питання щодо необхідності державного втручання в економіку за допомогою стабілізаційної політики.

Одна група макроекономістів уважає, що завдяки регулювальному потенціалу ринку економіка є внутрішньо стабільною і не потребує державного втручання. На їх думку, ринки працюють краще, коли в них не втручаються. Тому державне невтручання є найліпшою економічною політикою.

Теоретичні підвалини щодо політики невтручання були закладені класичною теорією. В її основі лежить припущення, що ринки є досконало конкурентними, а ціни і заробітна плата - абсолютно гнучкими. Тому, наприклад, у разі падінні сукупного попиту ціни швидко знижуються. З такою самою швидкістю скорочується попит на ринку праці та падає заробітна плата. Внаслідок цього, з одного боку, зниження цін швидко повертає сукупний попит до потенційного ВВП; з іншого - зменшення заробітної плати утримує пропозицію робочої сили на умовах природного безробіття, а сукупну пропозицію - на потенційному рівні. Отже, у підсумку абсолютно гнучкі ціни і заробітна плата здатні швидко відновлювати повну зайнятість, що виключає необхідність стабілізаційного втручання держави в економіку.

Наведені положення класичної теорії не є лише історичною спадщиною макроекономічної науки. Вони набули подальшого розвитку в сучасних теоріях, серед яких найрельєфніше виділяються монетаристська теорія і теорія раціональних очікувань як різновид неокласичної теорії. Монетаристська теорія доповнює класичну тим, що надає грошам роль вирішального чинника, від якого залежить обсяг ВВП у короткостроковому періоді і рівень інфляції - у довгостроковому. Теорія раціональних очікувань до інструментів регулювання економіки додає очікування людей, які, використовуючи інформацію, приймають раціональні рішення, спрямовані на підтримання економіки в стабільному стані.

Інша група макроекономістів виходить із припущення, що ринки не є досконало конкурентними, а ціни і заробітна плата не є абсолютно гнучкими в короткостроковому періоді. Тому немає підстав розраховувати, що в умовах падіння обсягів виробництва ціни і заробітна плата здатні негайно знижуватися пропорційно зменшенню сукупного попиту і швидко відновлювати повну зайнятість. На підтвердження своєї позиції вони наводять приклади того, що в економіці періодично виникають певні збурення, які на тривалий час викликають падіння обсягів виробництва, надмірне безробіття та високу інфляцію. Тому на їх думку, щоб пом’якшити коливання економічного циклу, держава повинна застосовувати відповідну стабілізаційну політику, здатну компенсувати дефіцит приватного попиту. Незалежно від того, на якій фазі економічного циклу знаходиться економіка, стабілізаційні заходи мають іти «проти вітру», тобто стимулювати економіку під час спаду і стримувати її в період інфляційного зростання. Відмова від стабілізаційної політики оцінюється цією групою макроекономістів як марнотратство.

Теоретичною основою стабілізаційної політики є кейнсіанська теорія, за якою об’єктом стабілізаційної політики має бути сукупний попит, а основними її елементами - фіскальна та монетарна політика. Фіскальна політика може стимулювати сукупний попит за допомогою збільшення державних видатків і/або зниження податків, монетарна - через зниження процентних ставок, яка може викликати підвищення прибутковості капіталу і збільшення на цій основі інвестиційного попиту.

У 80-х роках 20 ст. з’явилося нове покоління прихильників кейнсіанської теорії, яких називають неокейнсіанцями. Вони також дотримуються думки, що для стабілізації економіки держава може і повинна вдаватися до активної економічної політики. На відміну від кейнсіанців вони намагаються дати теоретичне обґрунтування негнучкості цін заробітної плати в короткостроковому періоді, що зумовлює необхідність застосування стабілізаційної політики.