Проблеми та перспективи розвитку вільних економічних зон

Поняття і типологія вільних економічних зон

Сучасний етап розвитку економіки України характери­зується тенденцією тіснішої інтеграції країни до світового госпо­дарства. Важливим фактором інтеграції в цьому напрямку стає формування вільних економічних зон різної функціональної спрямованості.

Вільні економічні зони надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Згідно з різними джерелами інформації, в світі налічується від 400 до 2000 вільних економічних зон. За оцінками західних експертів, у 2002 році через ці зони пройшло до 30% світового товарообігу.

Відповідно до документів міжнародної конвенції з поліпшен­ня і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зо­ною слід розуміти частину території країни, де товари розгляда­ються як об'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни, де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які не використову­ються в інших регіонах країни.

Слід визначити такі характерні риси, притаманні виключно вільним економічним зонам:

1. застосування різних видів пільг і стимулів, а саме:

• зовнішньоторгівельних, коли знижуються чи зовсім відмі­няються експортно-імпортні мита, спрощується порядок здійс­нення зовнішньоторгових операцій;

• податкового стимулювання конкретних видів діяльності. Це цілий комплекс заходів щодо зміни бази оподаткування (прибу­ток, майно, дохід тощо), окремих її компонентів (витрати на за робітну платню, транспортування, складування, амортизаційні відрахування та інше);

• спрощення режимів реєстрації підприємств, режимів пере­бування іноземних громадян;

• субсидійної діяльності до суб'єктів вільної зони як у вигляді прямих бюджетних коштів і державних кредитів, так і опосеред­ковано за рахунок встановлення низьких цін на орендну плату приміщень та землі, комунальні послуги та інше;

2. локальність системи управління дає змогу приймати само­стійні рішення в широкому спектрі економічних і соціальних пи­тань розвитку економічної зони;

3. вільна економічна зона користується всебічною підтрим­кою центральних державних установ.

Ці чинники дають змогу досягти норми прибутку в середньо­му в вільних економічних зонах на 30 - 35 %, а іноді 40 %; при цьо­му строки окупності інвестицій у вільних зонах не перевищують 3 - 3,5 років.

Певну специфіку в вільній економічній зоні можуть мати акти трудового і соціального законодавства, скорочення масштабів державного впливу на економічні процеси.

У світі існує багато різновидів вільних економічних зон. Зага­льна їх кількість не зменшується, а послідовно зростає. Досвід говорить про однозначну результативність утворень та їх позитив­ний вплив на розвиток окремих територій, галузей і в цілому всього господарства країни. Вони мають широке застосування в розвинутих країнах, наприклад, вільна німецька зона — Гамбург, французька — Жако, італійська — Лівінню, японська — Окінава, близько 250 зон вільної торгівлі США. Розвиток вільних еконо­мічних зон почався і в країнах колишнього соціалістичного та­бору, причому найбільший досвід в цьому мають Угорщина і Китай.