Розвиток політичної думки України

Навчальна література:
1. Конституція України. – К., 1996.
2. Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. – 1- е видання. – Вінниця: НОВА КНИГА. – 2002.
3. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: «Академія», 2000. (С. 46-71).
4. Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ МОУ. – К.: КВГІ, 1998. (С. 51-73).
5. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. – К.: «Кондор», 2003. (С. 40-68).
6. Закон України „Про основи національної безпеки України” / Відомості Верховної Ради. – №39. – 2003.

ЇХ століття стало початком феодальної формації, що проіснувала на Русі тисячу років, аж до середини XIX ст., і з того часу всі соціальні, політичні та ідеологічні процеси відбувалися в рамках цієї формації і нею визначалися.
Протягом певного часу не було відповідної феодальної ідеології. Іншої ж форми, крім релігійної, ідеологія того часу не знала. Тому феодальна верхівка Київської Русі відчула гостру потребу нової релігії. Ця релігія повинна була адекватно відповідати феодальній формації.
Введення Київською Руссю східної гілки християнства як офіційної релігії санкціонувало її зближення з Візантією; релігійна спільність - досить ефективний фактор єдності в середині століття. Прийняття християнства зміцнило становище феодальних верхів, підняло міжнародний престиж держави, дало змогу Київській Русі приєднатися до візантійської культури.
Безпосереднім наслідком християнізації було суттєве зміцнення феодальної орієнтації суспільної свідомості й використання нею культурних досягнень Візантії й Болгарії. Релігійна орієнтація Київської Русі, здійснена в X ст., суттєво вплинувши на всі ідейні процеси, що відбувалися в країні, визначила тип, характер і спрямованість політичного життя.
Дослідники Київської Русі зазначають, що тут склався свій унікальний менталітет з особливою соціальною психологією і суспільною свідомістю.
М.Ю. Брайчевський, зокрема, пише: «Попередником феодала тут був не рабовласник-латифундист, що мав добре організоване господарство, а колишній общинний староста, що звик живитись за рахунок усієї общини. З іншого боку, феодально залежним продуцентом ставав не колишній раб, зовсім позбавлений засобів виробництва, а вільний общинник, який володів земельним наділом, мав свій двір, необхідні знаряддя праці тощо. Відчуження молодим феодальним класом додаткової праці селян здійснювалося у вигляді додаткового продукту, створюваного в рамках дрібного селянського господарства. Ця форма експлуатації відома в джерелах під назвою данини».