Форми і методи соціальної роботи

ЗМІСТ :
Вступ ........................................................................................................................2
РОЗДІЛ І. Роль соціальних працівників у реабілітації інвалідів........................3
1.1. Реабілітація інвалідів у будинках-інтернатах загального типу..................3
1.2.Реабілітація інвалідів, що знаходяться в родинах .........................................6
РОЗДІЛ ІІ. Технологія спілкування роботи з інвалідами...................................7
2.1. Психологічні аспекти соціальної роботи з людьми з обмеженими можливостями………………………………………………………………..8
2.2.. Регіональний досвід практичного рішення проблем інвалідності..........15
а)Інноваційна модель „Центр незалежного життя для дітей з обмеженими фізичними і/або розумовими можливостями”............................................16
б)Інноваційна модель служби "Персональний асистент"……….........…….....19
в)Інноваційна модель служби "Виїзний ліцей"..................................................20
г)Цільова програма реабілітації дітей-інвалідів
і членів їхніх родин на базі Реабілітаційного центра
«Івма» міста Калуги............................................................................................21
Висновок ................................................................................................................26
Список літератури.................................................................................................27
ВСТУП
Непрацездатні громадяни в кожній країні складають предмет турботи держави , яка соціальну політику ставить в основу своєї діяльності. Основною турботою держави стосовно людей похилого віку й інвалідам є їхня матеріальна підтримка (пенсії, посібника , пільги і т.д.).Однак непрацездатні громадяни бідують не тільки в матеріальній підтримці. Важливу роль грає надання їм діючої фізичної, психологічної, організаційної й іншої допомоги .
До 80-х років в Україні найбільш очевидна соціальна допомога інвалідам надавалась в будинках-інтернатах. Ця сформована традиційна форма медико-соціальної допомоги непрацездатним громадянам крім позитивних має і негативні сторони (монотонний спосіб життя, необхідність зміни життєвого стереотипу для літньої людини й ін.). Ці обставини роблять будинки-інтернати мало привабливими для інвалідів, змушуючи їх "не квапитися" з переїздом у будинок-інтернат. Можливість як най довше залишатися в звичній домашній обстановці стала можливою з часу появи посади соціального працівника в системі установ соціального захисту. Саме ці реальні особи стали надавати соціально-побутові послуги непрацездатним громадянам, яких вони постійно потребували.
На перших етапах розвитку соціальної допомоги непрацездатним громадянам акцент був зроблений на надомне обслуговування. З урахуванням цієї обставини була розроблена кваліфікаційна характеристика соціального працівника, визначені його посадові обов'язки. Разом з тим у реальній соціальній допомозі бідують і інваліди, що знаходяться в будинках-інтернатах. До недавнього часу організація медико-соціальної допомоги в цих закладах покладена переважно на медичних працівників, що на збитки організації медичного обслуговування здійснюють невластиві їм функції по соціально-побутовій , соціально-психологічній і соціально-середовищній адаптації осіб , що знаходяться в будинках-інтернатах.