Соціалізація індивіда. Девіантне поводження

Феномен Мауглі, тобто дитини, яка в силу різних обставин опинилася серед звірів і стала особистістю поза контактами з людьми, зобов'язаний своєю появою лише фантазії Р. Кіплінга. Реальні випадки (а їх у літературі описано 30) показують, що ніхто не може стати особистістю поза контактами з людською культурою. Як протікає процес соціалізації, які фази він має, які фактори при цьому взаємодіють і якими бувають результати? Спробуємо відповісти на ці питання.

Процес соціалізації
Становлення особистості людини супроводжується освоєнням їм культури свого середовища. Чоловік живучий, тобто діючий і що пізнає, немислимий без оснащеності елементами своєї культури, з яких головними виступають для нього цінності й норми життя, діяльності й поводження. Вони в сукупності утворять мир його значень, цілісний символічний мир. Але, як і яким образом людина стає здатною вільно орієнтуватися у своєму середовищі, користуватися культурними об'єктами, виробленими до неї, обмінюватися результатами фізичної й розумової праці, установлювати взаєморозуміння з іншими людьми, без якого взагалі неможливо соціальна взаємодія?
Існує досить велика кількість теорій соціалізації, кожна з яких по-своєму намагається вирішити це складне питання. Насамперед, треба прояснити властивості культури, що забезпечують процес соціалізації співвідношення мотивацій особистості й стандартів культурної системи, характеристики соціальної системи.
Культура як ціннісне відібраний досвід життєдіяльності великої кількості людей звичайно з'являється у вигляді системи. Цей досвід може бути накопичений, осмислений і виражений на повсякденному рівні, потім за допомогою процедур науки переосмислений і типізований на рівні теорії, причому суспільні науки (на відміну від природних) виявляються більш тісно зв'язаними зі здоровим глуздом людей. Культура може передаватися (соціальне спадкування, традиція), вона є те, чому навчаються (а не прояв генетичної природи людини), вона є загальноприйнятою в конкретному соціальному середовищі. Отже, культура в аспекті соціалізації особистості виступає, з одного боку, продуктом, а з іншого боку - детермінантою систем міжособистісної соціальної взаємодії.
Говорячи про співвідношення особистості, культури й соціальної системи, необхідно відзначити, що між ними не може бути повної відповідності: девіантне поводження людей завжди буде розбурхувати й спонукувати культурну й соціальну системи до змін, хоча останні завжди будуть прагнути до стійкості, причому кожна з них має свої механізми (стандарти) інтеграції й стабільності.