Викрадення детей як вид злочинной дияльности організованих злочинних угруповань

Важко переоцінити значення сім'ї в житті кожної дитини. Саме в сім'ї закладаються моральні та етичні основи. Міцна сім'я в умовах економічної і соціальної нестабільності в Україні повинна стати надійним притулком для дитини. Але, на жаль, як свідчать соціологічні дослідження, щорічно виявляється близько 12 тис. дітей, кинутих батьками, більшість з яких віком 3–7 років. У навчально-виховних за-кладах України перебувають майже 50 тис. дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, під опікою перебувають близько 40 тис. дітей1. Середовище, в якому ростуть і виховуються понад 100 тис. дітей в Україні, є неблагополучним.
Світове співтовариство неодноразово віддавало пильну увагу забезпеченню правового захисту дітей. Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 жовтня 1989 р. (далі – Конвенція), кожна дитина (людина віком до 18 років) має право на повний захист від усіх форм сексуальної експлуатації та насильства2.
Значного поширення нині набула торгівля дітьми як одна із форм насильства. Як вважають спеціалісти Інтерполу, щороку в світі близько мільйона дітей викрадаються і продаються для залучення до сфери сексуального бізнесу, прибутки від якого оцінюються в
$ 5 млрд. США3.
Простежуються транснаціональні канали, якими здійснюються поставки дітей з Латинської Америки – в Європу і на Близький Схід; з Південної Азії – в Європу і на Близький Схід; на європей-ський і західноафриканський ринки експорту дітей. У Східній Європі рух відбувається в напрямку зі Сходу на Захід, з Російської Федерації, України і Білорусі дітей переважно перевозять до Польщі, Угорщини, країн Балтики та в столиці західноєвропейських держав4.
Щодо міжнародної торгівлі дітьми, то, за даними Генерального Секретаріату Інтерполу, Італія стала центром транзиту дітей, яких переправляють та примушують вчинювати протиправні дії, жебракувати, займатися проституцією, а інколи – для торгівлі їх органами тощо5.
Так, у багатьох країнах Заходу, Сходу та Півдня, напівофіційно склався "чорний ринок" продажу дітей, де специфічною формою посередницької діяльності работоргівлі, здебільшого, треба вважати викрадення та подальший продаж дітей6.