Скорочений робочий час для окремих категорій осіб

Вступ
Подальша демократизація суспільного життя та становлення правової держави в умовах розвитку ринкової економіки потребує наведення належного порядку в сфері нормативно-правового забезпечення соціально-трудових відносин, оскільки праця є єдиним джерелом поліпшення доброту людей, зміцнення могутності та процвітання нашої незалежної держави.
Конкретні види робочого часу для окремого працівника встановлюється роботодавцем локальних нормативних актах (колективний договір, правила внутрішнього розпорядку, графіки змінності) або індивідуальних трудових договорах.
Скорочений робочий час і його тривалість передбачені законодавством для окремих категорій працівників, праця яких в силу різних причин потребує особливої правової охорони. Такими причинами є: вік працівника, стан здоров'я, велика напруженість праці, важкі умови праці і т.д.
Специфіка скороченого робочого часу полягає в наступному:
1. коло осіб, яким роботодавець зобов'язаний його встановлювати, визначений законом;
2. законом визначена гранична тривалість скороченого робочого часу, як правило, не впливає на розмір заробітної плати працівника, яка встановлюється виходячи з нормальної тривалості робочого часу. Проте в даний час цей принцип збережений не скрізь.

Слід звернути увагу на такі положення чинного законодавства України. Згідно зі ст. 11 та 13 КЗпП на підприємствах, в установах, організаціях (незалежно від форми власності і господарювання), які використовують найману працю і мають право юридичної особи, укладається колективний договір, у якому встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної занятості; нормування й оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових витрат (доплат, надбавок, премій, тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); умов й охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення й відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку тощо.

Реферат написанный толково по результатам анализа научных публикаций и законов.