Гуморальна система чинника Хагемана i патогенез гіпертензивної ремодуляції серцево-судинної системи

Відповідно до сучасних подань, термін “ремоделювання міокарда” містить у собі не тільки збільшення маси міокарда, але й зміни розмірів камер серця й геометричних характеристик шлуночків серця, в основі яких лежать незбалансована гіпертрофія кардиоміоцитів і стінки судин, що прогресує, та реструктуризація цитоархітектоники міокарда й інтрамуральних артерій з диспропорційним нагромадженням позаклітинного матриксу [Єна Л. М.]. Інтерес до цієї проблеми обумовлений не тільки високою частотою розвитку даного ускладнення серед пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ), але і його істотним впливом на клінічний перебіг, віддалений прогноз захворювання й вибір тактики лікування [Lalande S.].
Протягом тривалого часу ремоделювання міокарду у хворих з АГ розглядалася як компенсаторна реакція організму на перевантаження тиском або обсягом [The cardiac]. Однак ця концепція не відбиває той факт, що ступінь гіпертрофії лівого шлуночку (ГЛШ) далеко не завжди відповідають ступеню підвищення артеріального тиску (АТ). Це привело до необхідності створення принципово нового підходу до визначення патогенетичних механізмів, що лежать в основі формування гіпертензивного серця.
У цей час, у якості тригерних механізмів і факторів, що ініціюють структурно-функціональну перебудову серцевого м'яза, розглядаються активація “immediate early”-генів (c-myc, c-jun), неспецифічних факторів росту (b-транс формуючий й інсулінподібний фактори росту, вазопресин, компоненти ренін-ангіотензинової системи, альдостерон, катехоламіни) і -дисфункції ендотелію [Effect]. Причому, що особливо важливо, ті ж механізми детермінують такі процеси, як вазоконстрикція, проліферація гладенького-м’язових клітин судин, активація тромбоцитів.
Певну роль може грати погіршення ендотелій залежної вазодилатації (ЕЗВД), обумовленої дисфункцією нейрогуморальної системи фактора Хагемана, що поєднує системи гемостазу й фібринолізу крові через кінінову систему з підтримкою необхідного рівня судинного тонусу [Ванхутте П. М].
Підставою для даної гіпотези послужили виявлені як in vitro, так й in vivo множинні регуляторні ефекти системи фактора Хагемана, які співвідносяться з патогенезом ішемічної хвороби серця, хронічної серцевої недостатності, атеросклерозу й АГ [баллюзек].
На підставі досліджень, що виявили порушення ЕЗВД, як в експерименті, так й у пацієнтів з АГ, передбачається, що дефіцит ендогенного брадикініну, обумовлений підвищеною деградацією й ослабленням його впливу на гладенько-м’язові клітини, веде до зниження вазодилатації, підвищенню опору резистивних артерій й у підсумку - до розвитку гіпертензивного кризу [The cardiac microvasculature.]. Більше того, втрата протекторних антитромбоцитарних й антипролиферативних ефектів при дефіциті кініноутворювання, може обумовлювати ремоделювання міокарду, про що свідчать дані експериментальних досліджень, що виявили наявність взаємозв'язку між погіршенням ЕЗВД і ступенем ГЛШ лівого шлуночку (ЛШ) [Ремоделирование артерій]. Таким чином, не виключене, що недостатнє утворення брадикініну може підтримувати процеси ремоделювання міокарду у хворих на АГ, однак клінічні дослідження, присвячені вивченню даного питання, практично не проводилися.