Клінічна оцінка аналізу видихуваного газу у підлітків із гастродуоденальною патологією

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Патологія верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) є однією з найвагоміших у педіатрії та гастроентерології (Коренєв М.М., 2007, Бєлоусов Ю.В., 2007, Лук’янова О.М., Денісова М.Ф. та співав., 2000). Найпоширенішими ураженнями органів ШКТ є хронічні запальні захворювання органів гастродуоденальної зони (ГДЗ) (58-72%), до яких відносяться хронічний гастрит (ХГ), хронічний гастродуоденіт (ХГД), виразкова хвороба (ВХ) шлунка та дуоденальна виразка (ДВ).
Верифікація діагнозу ГДП на даний час неможлива без використання цілого ряду інвазивних методів дослідження – ендоскопії, рН-метрії, гістологічного аналізу біоптату слизової оболонки (СО) шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК) та ін. (Бєлоусов Ю.В., 2007, Пархоменко Л.К., 2004, Казак С.С., 2006). Ці діагностичні підходи мають високу собівартість, трудомісткі та, насамперед, є інвазивними для пацієнта й супроводжуються рядом ризиків (Солодчий В.А., 2006). В сучасній гастроентерології бракує неінвазивних методів діагностики, які були б безпечні для пацієнтів, спрощували існуючий діагностичний алгоритм та надавали додаткову інформацію за рахунок можливості моніторингу та повторного застосування (Передерій В.Г. та співав., 2003). Особливо це стосується педіатричної практики, де потреба в неінвазивних діагностичних методах є найбільшою (Назарова Е.В., 2006; Баранов А.А., 2002).
Проблема аналізу видихуваного газу (ВГ) людини придбала останнім часом особливий інтерес у зв'язку з пошуками нових можливостей у медичній діагностиці (Amann A., 2005, Marczin N., 2002). ВГ людини містить понад 500 летючих органічних і неорганічних компонентів, які відбивають індивідуальний метаболічний профіль людини, а його компоненти змінюються при різних патологічних станах. В сучасній гастроентерології також застосовується ряд дихальних тестів (ДТ), переважно для діагностики хелікобактерної інфекції (ХІ) (Ricci C., 2007; Tummala S., 2007; Hino B., 2004; Кошля В.И., 2005; Корниенко Е.А., 2005; Салтанова С.Д., 2005; Губергриц Н.Б., 2004; Передерій В.Г., 2000). Всі вони мають уреазну природу та визначають бактерію Helicobacter pylori (HP) за рівнем продуктів розщеплення сечовини – аміаку і міченого вуглекислого газу (13СО2) в ВГ досліджуваного (Pathak R., 2004). Слід зауважити, що крім НР в природі існує багато інших бактерій, які також синтезують уреазу, але зазвичай не виживають в агресивній кислій екосистемі шлунка (Brandi G., 2006). Втім, нещодавні дослідження встановили, що у хворих із низькою кислотністю шлункового соку спостерігається посилений ріст уреазопродуцентів нехелікобактерного походження (Brandi G., 2006). СО ротової порожнинини та глотки також можуть бути контаміновані умовнопатогенними уреазопродукуючими бактеріями (Hoshi K., 2002). Це призводить до появи хибнопозитивних результатів уреазних ДТ (Nurgalieva Z.Z., 2006; Hoshi K., 2002; Brandi G., 2006; Machado R.S., 2006). В зв’язку з цим виникає потреба в розробці нових ДТ для діагностики інфекції HР за неуреазними продуктами її життєдіяльності.