Оптимізація респіраторних функцій у постраждалих з торакальною травмою методом подовженої потенційованої субплевральної блокади

Актуальність теми. Внаслідок досягнутого суспільством науково-технічного прогресу соціальне та медичне значення проблеми травматизму має тенденцію до стійкого зростання. Для сучасного етапу характерні значні зміни в структурі поєднаних пошкоджень, серед яких одне з провідних місць належить торакальній травмі (Флорикян А.К., 1998; Жестков К., 2002).
Закрита травма грудної клітки становить потенціально зростаючу групу пошкоджень, що супроводжуються значною загрозою життю та здоров’ю постраждалих. Суттєвою особливістю закритої травми огруддя з порушенням груднино-реберного каркасу є висока частота ушкоджень внутрішньогрудних органів, зокрема легень (Вагнер Є.А., 1990; Got C., 2000; Замятін П.М. та співавт., 2005). Основним і найбільш тяжким ускладненням торакальної травми, що призводить до летальних наслідків, вважається дихальна недостатність. Однак фактори, які призводять до її розвитку, і впливають на динаміку патологічного процесу, вивчені недостатньо (Diraison Y., Le Gulluche Y., 1997; Зарнадзе Н.Р., 2001; Григорян Г.О., Панченко Є.В., 2003). Досить часто виникають ситуації, коли ігноруються ті початкові, клінічно не виражені прояви порушення газообміну і втрачається дорогоцінний час щодо впровадження заходів профілактики дихальної недостатності. Особливо безрадісним є той факт, що навіть хірургічна корекція торакальних уражень та протезування функцій зовнішнього дихання за допомогою різноманітних режимів штучної вентиляції легень не попереджають фатальних наслідків торакальної травми (Бісенков Л.Н., Кочергаєв О.В., 1998; Miller P.R. et al., 2001; Шевченко Ю.Л., 2004).
Сучасні медикаментозні засоби, інструментально-діагностична та дихальна апаратура дозволяють активно втручатися в патологічний процес і вчасно усувати порушення газообміну, зумовлені закритою травмою грудної клітки. Останнім часом стратегія інтенсивної терапії дихальної недостатності спрямована на стимуляцію власних резервних можливостей респіраторної системи з метою попередження подальших розладів зовнішнього дихання (Vedrinne J.M., Duperret S., 2000; Глумчер Ф.С., Вольхіна И.А., Сергієнко А.В., 2001; Власенко А.В., Закс І.О., Мороз В.В., 2001; Усенко Л.В. та співавт., 2007). При цьому особливого значення набули різні методи усунення больового синдрому, спричиненого торакальною травмою, як одного з основних чинників дихальних розладів (Трещинский А.І., 1992; Lenfan F., 2002; Клигуненко О.М., Станін Д.М., Муризіна О.Ю., 2003; Хижняк А.А. та співавт. 2003; Bulger E., Edwards Т., Klotz P., 2004; Денисенко В.Н. та співавт., 2006). Проте різноманітність існуючих методів антиноцицептивного захисту, що застосовуються при торакальній травмі, зумовлена їх недостатньою ефективністю і потребує подальшого вдосконалення та ретельного відбору найбільш результативних, науково обґрунтованих методів знеболення, що і явилося предметом даного дослідження.