Особливості клінічного перебігу, діагностики, терапії і контролю ерадикації урогенітального мікоплазмозу у жінок

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність роботи. Мікоплазмові інфекції (урогенітальний мікоплазмоз), за даними В.Н. Беднової та співавт. (2004), А. Sibovlet та співавт. (2005) нині посідають провідне місце серед інфекцій, що передаються статевим шляхом. Дані щодо поширення урогенітального мікоплазмозу (УГМ) серед населення суперечливі і коливаються в межах 10-50%. УГМ і мікоплазмове носійство під час вагітності й запальних процесів геніталій досягає 90% (Ю.К. Скрипкін, 1999; В.П. Мельник, 2000; Ю.А. Тургунова, 2004).
Частота захворюваності уреаплазмовою інфекцією трапляється утричі частіше серед жінок, які почали статеве життя у віці 18 років. Ризик інфікування мікоплазмозом серед незаміжніх жінок у 2-4 рази вище, ніж у заміжніх, що, мабуть, пов’язано з невпорядкованим статевим життям (В.П. Мельник, 2000; M. Elias, 2005). Клінічні спостереження засвідчують, що у жінок мікоплазмова інфекція частіше перебігає малосимптомно, тому хворі не надають великого значення її проявам і не звертаються за лікарською допомогою. Це призводить до розвитку хронічних запальних захворювань урогенітального тракту і до неплідності жінок.
На сьогодні недостатньо вивчено:
· особливості клінічного перебігу мікоплазмозу урогенітального тракту залежно від супутньої інфекції, механізми персистенції інфекції; відсутнє вирішення проблеми раціональної діагностики мікоплазмозу, питання ерадикації інфекції;
· суперечливі дані щодо ефективності антибіотикотерапії і визначення критеріїв ефективності терапії.
Вищенаведене засвідчує актуальність вибраної теми і необхідність проведення власних досліджень, присвячених цьому колу питань.