Особливості гіпертрофії лівого шлуночка у хворих артеріальною гіпертензією з метаболічним синдромом в залежності від статі, ступеня ожиріння та порушення вуглеводного обміну

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Серцево-судинні захворювання (ССЗ) знаходяться на першому місці серед причин смертності в Україні (Коваленко В.М., 2007, Сіренко Ю.М., 2008). Важливу роль у їх виникненні відіграють негативні “надбання прогресу”: гіподинамія, збільшення калорійності харчових продуктів, хронічний стрес. Ці фактори викликають неухильний ріст артеріальної гіпертензії (АГ), ожиріння, дисліпідемії та цукрового діабету (ЦД) (Zimmet P., 2006; Мітченко О.І., 2005). Із 1988 року за пропозицією G. Reaven даний кластер патологічних станів прийнято називати синдромом Х, синдромом інсулінорезистентності (ІР), або метаболічним синдромом (МС). Основна ідея створення концепції МС полягає у визначенні популяції пацієнтів із високим серцево-судинним ризиком, у яких проведення профілактичних заходів щодо модифікації способу життя та використання адекватних лікарських засобів можуть значно покращити показники здоров’я та попередити виникнення і прогресування атеросклеротичного ураження судин та ЦД 2 типу, які, в свою чергу, нерозривно пов’язані із підвищенням захворюваності і смертності в популяції (Mancia G., 2007). Основою формування МС є ІР, яка запускає каскад метаболічних порушень і призводить до появи тяжких серцево-судинних ускладнень: інфаркту міокарда, мозкового інсульту та серцевої недостатності (Reaven G., 2004; Eckel R.H., 2005). У багатьох випадках ініціюючим моментом виникнення ІР слугує надлишкова маса тіла. За данними Фремінгемського дослідження вірогідність розвитку серцево-судинної патології у осіб з ожирінням на 50 % більша, ніж у осіб з нормальною масою тіла (Rutter M.K., 2004). Встановлено, що у пацієнтів із АГ та ожирінням ризик розвитку ІХС підвищений в 2-3 рази, а ризик інсульту – в 7 разів. У пацієнтів з ожирінням збільшується серцевий викид за рахунок росту ударного об’єму, що призводить до розвитку гіпертрофії лівого шлуночку (ГЛШ) та діастолічної, а у подальшому – систолічної дисфункції ЛШ і розвитку серцевої недостатності на фоні збільшеного об’єму циркулюючої крові (Vasan R.S., 2003, Leoncini G., 2005). Доведено, що ГЛШ має більш суттєве значення як фактор ризику, ніж рівень артеріального тиску (АТ), отриманий як при добовому моніторуванні, так і при офісному вимірюванні АТ (Benjamin E.J., 1999). При наявності ГЛШ у хворих із однаковим рівнем АТ смертність зростає у 4 рази (Wilson P.W., 2002). Ступінь ГЛШ визначається віком, статтю, расою, масою тіла, типом та ступенем ожиріння, рівнем інсулінемії, іншими метаболічними та гуморальними порушеннями, рівнем АТ, тривалістю захворювання на АГ та генетичними факторами (Cuspidi C., 2007; Grandi A.M., 2006; Шляхто Е.В., 2002). Метааналіз 11 досліджень продемонстрував, що розповсюдженість ГЛШ в популяції гіпертензивних пацієнтів може коливатися від 14% до 44% (Foppa M., 2006). Такі великі розбіжності даних про розповсюдженість