Лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки

Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки — хронічне рецидивуюче захворювання, найхарактернішим проявом якого є утворення виразкового дефекту на слизовій оболонці. Патологія часто прогресує з розвитком ускладнень, які загрожують життю пацієнтів і тому вимагають відповідної хірургічної допомоги.
На сучасному етапі найбільшого поширення набула поліетіологічна концепція виникнення й розвитку виразкової хвороби. У цьому плані з числа провідних етіологічних факторів потрібно назвати: пілоричний хелікобактеріоз, психоемоційна напруга й нейропсихічні "стресові" перевантаження, спадковість і генетична схильність, наявність хронічного гастродуоденіту, порушення режиму харчування та шкідливі звички (алкоголь, куріння). У патогенезі виразкової хвороби головну роль відіграє порушення рівноваги між агресивними та протективними властивостями секрету шлунка і його слизової оболонки. До основних факторів першого ряду відносять зміни, зумовлені гіпертонусом вагуса та гіпергаст-ринемією; гіперпродукцію соляної кислоти і пепсину, а також зворотну дифузію іонів Н+, дію жовчних кислот й ізолецитинів, токсини та ферменти пеіісооасіег руїогі (НР). Факторами, що сприяють агресії і виразкоутворенню, вважають порушення моторної функції шлунка та дванадцятипалої кишки, зокрема, воротаря, ішемію дванадцятипалої кишки, її закисленість, а також мета-плазію епітеліальних клітин.
Морфогенез виразки дванадцятипалої кишки принципово не відрізняється від такого в шлунку. Хронічні виразки переважно поодинокі, локалізуються на передній або задній стінці цибулини (бульбарна виразка) і лише в 7-8 % випадків — нижче неї (пост-бульбарна виразка). Множинні виразки дванадцятипалої кишки зустрічають у 25 % випадків.