Медична реабілітація хворих із застарілими переломами та переломовивихами дистального відділу кісток передпліччя

Проблема лікування даних ушкоджень та їх наслідків, незважаючи на існування різноманітних методів як консервативного, так і оперативного характеру, залишається досить актуальною, тому що кількість незадовільних результатів становить біля 30%. Це призводить до збільшення строків тимчасової непрацездатності, що спричиняє великі матеріальні збитки, так як чоловіки та жінки працездатного віку складають 40-50% від загальної кількості хворих та інвалідів з переломами кісток передпліччя у дистальному відділі (Швед С.И., Шевцов В.И., Сысенко Ю.М., 1997; Fernandez D. L., Ring D., Jupiter J. B., 2001). Особливої ваги набуває й медико-соціальна значущість проблеми, тому що втрата функції кисті і пальців внаслідок застарілих переломів та переломовивихів кісток передпліччя в дистальному відділі, псевдоартрозів, переломів кісток передпліччя, що зрослися із зміщенням та розвитком косорукості, змушує пацієнтів змінювати професію або переходити на інвалідність, яка не знижується в Україні протягом останніх 10 років і складає в структурі інвалідності внаслідок травм та захворювань опорно-рухової системи 17,2% (Іпатов А.В., Сергієні О.В., Войтчак Т.Г., 2002). Існує також недостатня визначеність критеріїв оцінки якості МСЕ при цій патології та відсутні науково обґрунтовані показання щодо проведення диференційованих реабілітаційних заходів і, як наслідок, до складання типових індивідуальних програм реабілітації хворих із застарілими ушкодженнями кісток передпліччя в дистальному відділі.
При проведенні медичної реабілітації хворих та інвалідів із застарілими ушкодженнями кісток передпліччя в дистальному відділі використовують як накістковий остеосинтез, так і черезкiстковий остеосинтез із попередньою відкритою остеотомією деформованої кістки для подальшого усунення всіх видів деформації та компенсації довжини кінцівки. Аналіз літературних джерел свідчить, що при використанні даних методів реконструктивно-відновного лікування незадовільні результати внаслідок розвитку інфекційних ускладнень, псевдоартрозів складають близько 6-10%, причинами чого є відсутність чітких, обґрунтованих показань до проведення накісткового або черезкісткового остеосинтезу, складність анатомічної будови передпліччя, що додає певних труднощів при проведенні корекції деформації та забезпеченні стабільної фіксації фрагментів кісток традиційними методами оперативного лікування (Biyani A., Simison A. J., Klenerman L., 1995; Putnam M. D., Fischer M., 1997; Geissler W., Fernandez D. 2000).