Закон як джерело екологічного права

На наступну, після Конституції України, сходинку в ієрархії законів як джерел екологічного права можна поставити поресурсові кодекси — Земельний, Водний, Лісовий, Кодекс про надра, а також поресурсові закони: «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ» та «Про рослинний світ». Особливістю поресурсових кодексів є те, що вони покликані стати інтегруючою основою для розвитку відповідної галузі екологічного законодавства. Так, у ст, 1 Земельного кодексу України прямо зазначено, що земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України та Автономної Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Необхідність надання поресурсовим кодексам та законам більш високої юридичної сили визнається доктриною екологічного права України. Однак у цілому законодавство України та практика його реалізації, на жаль, не надають поресурсовим кодексам більш високого правового статусу, порівняно з тим, що мають інші закони, які є джерелами екологічного права.

Ресурсові кодекси

За своєю структурою поресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного. Наявність багатьох спільних рис у предметі і об’єкті правового регулювання передбачає багато спільного і в структурі цих нормативних актів та їх змісті. Поресурсові кодекси починаються з преамбули і загальних положень, а закінчуються розділами, присвяченими відповідальності за порушення відповідного законодавства та міжнародним договорам. У загальних положеннях визначаються завдання відповідного поресурсового законодавства, коло регульованих ним екологічних відносин тощо. Кожний кодекс регламентує порядок державного управління в галузі використання й охорони того чи іншого природного ресурсу, зокрема, містить комплекс норм, присвячених обліку, плануванню, контролю у сфері регулювання відповідних екологічних відносин, розв’язанню спорів тощо. Багато спільного мають і правові інститути, що опосередковують використання і охорону земельних, водних, лісових й гірничих ресурсів.