Розвиток і самоактуалізація особистості

У цей час уважається, що при нормальному розвитку здорової дитини вона, якщо йому буде надана реальна можливість вільного вибору, як правило, буде вибирати те, що корисно для розвитку. Робити це буде тому, що її вибір гарний для неї на смак і на дотик і робить їй приємність або насолоду. Стало бути, мається на увазі, що дитина краще, ніж хто-небудь інший, «знає», що для неї добре. Нестрогий режим означає, що дорослі не просто самі безпосередньо задовольняють потреби дитини, а створюють їй можливості самостійно задовольняти свої потреби й самій зробити свій вибір, тобто «дають йому жити». Для нормального розвитку дитині необхідно, щоб дорослі довіряли її й природним процесам розвитку, тобто щоб вони не занадто часто втручалися, не «змушували» дитину розвиватися або йти по позначеному ними шляхи, а «дозволяли» і «допомагали» їй розвиватися в дусі даосизму, а не в авторитарному режимі.

Хоча ця думка виглядає досить простій, на ділі її тлумачать зовсім невірно. Даоський «нестрогий» і «поважний» підхід до дитини в реальності неприйнятний для багатьох людей, які схильні розуміти його як повну вседозволеність, надмірне заступництво й баловство. Люди вважають, що цей підхід полягає в тім, щоб давати дитині все, що він не попросить, улаштовувати для неї (і за неї) приємні події, захищати його від всіх небезпек, забороняти йому ризикувати. Любов без поваги - це зовсім не та ж саме, що любов у сполученні з поважним відношенням до сигналів, що виходять від самої дитини.

«Примирившись» із самим собою, зі своєю долею й зі своїм покликанням, людина робить висновок, що основна дорога до здоров'я й самоактуалізації лежить через задоволення основних потреб, а не через їхнє придушення. Цей підхід суперечить режиму придушення, недовіри, контролю, керування, віра в необхідність яких виникає з віри в споконвічне, інстинктивне зло людської природи. Внутрішньоутробне життя характеризується абсолютною задоволеністю й повною відсутністю розчарувань, і в цей час загальноприйнята думку, що перший рік життя людини теж повинен характеризуватися абсолютною задоволеністю й повною відсутністю розчарувань. Аскетизм, самокатування, усвідомлений відмова задовольнити потреби організму ведуть, принаймні в рамках західної культури, до чахлості й каліцтва організму, та й для східних культур характерне сполучення самоактуалізації й аскетизму тільки в далеко не всіх, винятково сильних індивідів.