Функції і місце ціннісних орієнтацій в структурі особистості

Визначення місця і функцій ціннісних орієнтацій в цілісній структурі людини вимагає, в першу чергу, звернутися до проблеми розкриття психологією структури особистості. Це актуально з двох причин. По-перше, як справедливо відзначав Р.Кеттел: “... у психології ніколи не відчувалося нестачі в теоріях особистості”, що призвело до такої ситуації, коли “невеликі ростки точно сформульованих гіпотез легко губляться у буйних заростях неперевірених, але грандіозних теорій” . По-друге, знову ж таки справедливою можна вважати точку зору Б.С.Братуся, що “найтонша й сучасна підміна – підміна людини особистістю, спроба виведення з неї самої основ людського життя, певний персоноцентризм, успішно насаджуваний і психологією”.

Протягом останнього десятиліття з’явилося багато узагальнюючих досліджень, котрі продовжують традицію, на якій наголошує Б.С.Братусь. Серед них фундаментальна монографія Л.Х’єлла і Д.Зіглера.

На основі аналізу головних напрямків ці автори зробили протилежний Р.Кеттелу висновок, що “теорії особистості – це ретельно вивірені умовиводи чи гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вчиняють саме так, а не інакше” [1]. Другу половину ХХ століття вони називають “наступом ери персонології”.

Підміна людини особистістю простежується, коли Хьєлл і Зіглер відповідають на питання – “Що таке особистість?”. Відзначивши, що з самого початку в поняття “особистість” було включено зовнішній, поверхневий соціальний образ, який приймає індивідуальність, граючи певні соціальні ролі – якась “личина”, суспільна особа, звернена до оточуючих, – вони підсумовують: такий погляд співпадає з думкою сучасного непрофесіонала.

Щодо професіональних визначень, то автори іменують особистістю “самість” у концепції К.Роджерса, “пропріум” – Г.Олпорта, “життєвий досвід” – Д.Келлі, “риси людини” – Р.Кеттела, “паттерн неперервної взаємодії особи, поведінки і ситуації” у концепції А.Бандури тощо.