Поняття мотивації поведінки, її місце в суб’єктивній стороні складу злочину та у механізмі індивідуальної злочинної поведінки

Проблема мотивації є однією з ключових у соціально-психологічній характеристиці будь-якої людської діяльності. Вона знаходиться на стику багатьох наук, серед яких психологія, соціологія, філософія, право та інші. Така багатоаспектність робить вказану проблему надзвичайно складною, комплексною і разом із тим перспективною.

Не дивлячись на численні праці з мотивації людської поведінки, в літературі зазначається, що загальна теорія мотивації ще недостатньо розроблена й єдиної її концепції не створено, не вироблено всеосяжної теорії мотивації поведінки та діяльності людини [8, с.3-4]. Проте мотиваційна сфера є важливою ознакою, за допомогою якої можна зрозуміти справжній характер правомірної чи протиправної поведінки [9, с. 24], тому основний інтерес у контексті нашого дослідження представляє порівняння та співставлення суспільно корисної мотивації як злочинної, так і правомірної поведінки, з’ясування їх ознак, ролі та місця у запобіганні злочинним проявам тощо. Мотивація є одним із основних понять, які використовуються для пояснення рушійних сил поведінки та діяльності людини.

Людина як соціальна істота формує і спрямовує своє відношення до оточуючого середовища у процесі засвоєння системи соціальних цінностей, накопичення життєвого досвіду. Процес інтерналізації соціальних цінностей складається з декількох основних стадій – знання, визнання, переконання та спонукання [13, с.76-77].