Модель сталого розвитку та організаційний механізм її впровадження в Україні

Аналіз наслідків реформування економіки України протягом 90-х років дозволяє констатувати, що реалізація непродуманої екологічної політики тільки загострила успадковані з радянських часів диспропорції, в тому числі в природно-ресурсній сфері, що і послужило однією з причин гальмування успішного просування в Україні моделі повноцінної ринкової економіки. Однією з визначальних рис домінуючої ще донедавна політики стала відсутність єдиної стратегії державного управління, направленої на реалізацію балансу еколого-економічних інтересів. Згідно своїх міжнародних зобов'язань Україна, як член ООН, повинна була до 2002 р. розробити Національну стратегію сталого розвитку, але, на жаль, слід констатувати, що це зобов'язання залишилось невиконаним.

Між тим довгострокова стратегія України щодо інтеграції до ЄС означає, зокрема, поступове наближення до відповідних стандартів природоохоронного законодавства та забезпечення дієвості механізмів їх впровадження. Ефективність таких зусиль залежить від темпів екологічних реформ в державі, які відбуваються сьогодні. Але домінує думка, що Україна не в змозі самостійно забезпечити багатомільярдні витрати для гармонізації свого екологічного законодавства з вимогами €С. Більш того вважається, що навіть за найоптимістичнішими прогнозами Україна може розглядатися як можливий кандидат на вступ до ЄС не раніше ніж через 10 років. Тому сценарій майбутніх членів ЄС-країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) щодо залучення визначальних коштів від ЄС на досягнення гармонізації свого екологічного законодавства з вимогами ЄС для України є несприятливим. Отже, враховуючи тенденції сучасного етапу розвитку, необхідно більш активно ініціювати нові форми міжнародної співпраці, що дозволять мобілізувати як зовнішні, так і внутрішні резерви України для збереження, відтворення та сталого управління власним довкіллям.

Така теза визначає необхідність опрацювання наукових підходів щодо організаційного механізму сгановлення ринкових реформ в Україні в тісній взаємозалежності з процесом екологізації і курсом на сталий розвиток. Тільки в такому контексті, можливо усунення існуючого антагонізму у відносинах «виробництво - навколишнє середовище» і вихід України на траєкторію економічного зростання. При цьому зміст структурної перебудови макроекономічної моделі розвитку полягає в тому, щоб забезпечити (поряд зі згортанням і ліквідацією неефективних еколого-небезпечних, не задовольняючих еколого-безпечним вимогам підприємств ) достатні темпи впровадження сучасних конкурентноздатних і беззбиткових виробництв і видів діяльності.