Посткейнсіанська теорія участі у ринкових відносинах

Як і неокласично-монетаристська теорія, посткейнсіанство базується та праві вибору економічних суб’єктів, децентралізованим координаційним інструментом яких є ринок. Таким чином, загалом все, що було зазначено про ринки, їхні можливі помилки та наслідки економічної теорії всезагального добробуту, залишається чинним. На відміну від некласично-монетаристської теорії, посткейнсіанство відмовляється від поглядів теорії досягнення оптимальної ефективності виробництва, за якої розподіл ресурсів та оцінка обмеженої кількості ресурсів через тимчасовий та нетимчасовий обмін здійснюються на різних рівноцінних ринках, на користь ідей ринкової теорії власності про володіння обмеженою кількістю ресурсів в рамках ринкової ієрархії. Завдяки розпорядженню ліквідним товаром економіки на ринку власності та ринку кредитів поряд з грошовими податками та податками на власність визначається також грошова маса (грошова маса Центрального банку або базова грошова маса) та номінальний обсяг інвестицій, за допомогою якого, знаючи основи теорії виробництва та споживання (функцію виробництва та мультиплікатор доходу), можна визначити загальноекономічний дохід та обсяг зайнятості, а також сукупність основного капіталу. Під управлінням ресурсами, на відміну від володіння ресурсами, розуміється, що такий фактор виробництва як робота, пропозиція якого може бути нееластичною протягом короткого або середнього проміжку часу, не має бути використаним повністю – отже, безробіття виникає, як консистентний наслідок ринку, а не як помилка «неповноцінного ринку».

Особливими рисами посткейнсіанської парадигми можна вважати наступні:

Умови загальноекономічної рівноваги визначаються не на окремих, рівноцінних ринках, а ієрархічно, виходячи з ринку власності, через ринки товарів до ринку зайнятості. Це передбачає з одного боку, що закон Вальраса не може бути дійсним, з іншого боку, обсяг зайнятості є відокремленим економічним наслідком. Ринкова ієрархія означає, що відносини вибору власників логічно передують у часі відносинам вибору учасників ринків товарів та зайнятості та створюють через процес формування доходів обмеження їхнього бюджету.
Не існує залежного від реальної заробітної плати ринку праці з іманентним механізмом повної зайнятості. Точне значення і пояснення цієї якості моделі буде цікавити нас потім, коли ми зіткнемося з проблемою «безробіття». Учасники ринку праці можуть визначати лише номінальні величини, номінальну заробітну плату, реальна ж заробітня плата визначається як результат загальноекономічної рівноваги. При добровільному безробітті перевірка тарифних договорів вплинула б передусім на рівень цін, і не однозначно на кількість зайнятих. Можливий наслідок дефляційного розвитку та значущих змін у вартості можна попередити лише cтабільністю номінальної заробітної плати – стабільність цін є набато вагомішим стабілізатором загальної економіки у посткейнсіанській моделі, ніж у валрасіанській моделі.
Споживчий ринок – ринок майбутнього, на якому важливу роль відіграють неточна інформація та відповідні очікувані процеси. Особливу увагу приділяють об’єктивно відсутній інформації, яка створює невпевненість в опорному сенсі. Можливі наслідки невідомі, а об’єктивні імовірності настання подій не очікувані. Крилаті слова Джона Майнарда Кейнса «Ми просто не знаємо» не означають, що майбутнє уже визначене і повинно бути «відкритим» або очікуваним економічними суб’єктами (хоча завжди можуть траплятися випадкові відхилення), а що майбутнє лише створюється співробітництвом економічних суб’єктів. Давідсон (1982-83) розглядає непослідовний світ, у якому особливо важлива роль у якості пов’язуючої ланки між сьогоденням та невизначеним майбутнім та фактора можливої інвестиційної готовності надається найліквіднішому товару – грошам та проценту з капіталу.