Клініко-морфологічна характеристика періоду ремісії хронічних гастритів та гастродуоденітів у дітей та оптимізація профілактики їх рецидивів

Актуальність теми. Ураження органів травлення займають провідне місце в структурі дитячої соматичної захворюваності в усьому світі, в тому числі й у високорозвинених країнах. На Україні вони посідають друге місце і складають 106,1 на 1000 (Ю.В.Бєлоусов, 2003). За даними різних дослідників (В.Г.Майданник, 2004, О.Д. Мороз, 2004) біля 33-40% пацієнтів, що звертаються до гастроентеролога, мають абдомінальний синдром, пов’язаний з органічними ураженнями гастродуоденальної зони, серед яких найчастіше (49,1%) зустрічаються хронічний гастрит (ХГ) та гастродуоденіт (ХГД) (М.Ф.Денисова, 2005). Щорічно на Україні реєструється близько 50 тисяч дітей, хворих на хронічний гастродуоденіт, та 1 тисячі дітей, хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки (Ю.В.Бєлоусов, 2004). У 70% дітей патологія верхніх відділів шлунково-кишкового тракту починається ще в дошкільному віці, а діагностується пізніше (Т.О.Крючко, 2005).
В останні роки в дитячій гастроентерології особливого значення надається питанням розробки методів профілактики загострень ХГ та ХГД, оскільки це може бути засобом попередження ускладнень та прогресування деструктивних захворювань у подальшому. Дослідження, виконані у дорослих, свідчать про певну залежність морфологічних змін при ХГ і ХГД від етіологічних чинників та загальну тенденцію запального процесу до атрофії епітеліальних клітин. У дітей, з їх фізіологічно високими темпами регенерації слизової оболонки та віковими особливостями будови, морфологічні зміни вивчені ще недостатньо, а опубліковані роботи стосуються переважно періоду загострення захворювань і трактуються неоднозначно (С.Л.Няньковський, 2005, О.С.Івахненко, 2005; Ю.Б.Чайковський, Г.В.Салтикова, 2004). Знання морфологічних особливостей перебігу періоду репарації можуть суттєво вплинути на оптимізацію вторинної профілактики хронічних гастритів та гастродуоденітів.
Проблема ХГ та ХГД у дітей, як складової частини захворювань травного каналу, набуває особливої актуальності ще і у в зв’язку з відсутністю єдиних терапевтичних підходів до цієї патології. Зважаючи на погіршення екологічної ситуації довкілля та високий рівень розповсюдженості хронічних захворювань органів травлення у дитячій гастроентерології перевагу надають природним засобам лікування. Саме тому обґрунтоване використання питних мінеральних, переважно гідрокарбонатно-натрієвих вод (В.М.Степаненко,2000, О.В.Русановська, 2003, І.С.Сміян, 2006). При ХГ та ХГД у дорослих останнім часом доведена висока ефективність та безпечність застосування слабосульфідних мінеральних вод (О.А.Дуло, А.П. Ротаєнко, М.В.Швардак, 2006). Однак у дітей методики їх вживання ще не розроблені, не визначено і їх місце серед комплексу лікувальних, реабілітаційних та профілактичних заходів. Вивчення бальнеотерапевтичних властивостей однієї з найбільш розповсюджених мінеральних вод (МВ) цього типу, її вплив на перебіг захворювань гастродуоденальної зони у дітей, в тому числі на шлункову секрецію, інфікованість Helicobacter рylori (HР), процеси репарації слизової оболонки (СО) шлунку сприятиме підвищенню ефективності лікувально-профілактичних заходів і, як наслідок, суттєво впливати на показники гастроентерологічної захворюваності.