Клініко-рентгенологічні паралелі в диференційній діагностиці сенсоневральної приглухуватості отосклеротичного генезу

Актуальність теми. Однією з найважливіших проблем сучасної отоларингології залишається діагностика та лікування сенсоневральної приглухуватості (СНП). Це пов’язано із значною розповсюдженістю цієї патології. У фахівців немає сумнівів, що у багатьох пацієнтів з клінічним діагнозом СНП етіологічним фактором зниження слуху є наявність осередків отосклерозу у кістковій капсулі внутрішнього вуха різної локалізації та ступеню активності (E.G. Nelson, R. Hinojosa, 2004). Особливі труднощі становить диференційна діагностика СНП неотосклеротичного генеза та ретрофенестральної форми отосклерозу. В повсякденній практиці отоларингологів кохлеарний отосклероз (КО) частіше за все визначається як СНП невизначеної етіології (Christopher de Souza, Michael E.Glasscock, 2004). Сесія Американського отологічного товариства в 1966 р. в Пуерто-Ріко більшістю голосів прийняла рішення, що кохлеарний отосклероз є найбільш частою причиною сенсоневральної приглухуватості (глухоти) невизначеного генезу. Якщо прийняти до уваги частоту фенестрального отосклерозу, кохлеарний отосклероз повинен зустрічатися в три рази частіше, ніж фіксація стремінця, і повинен бути основною причиною прогресуючої СНП. Такий висновок зробив Hoople, резюмуючи дискусію в Пуерто-Ріко (H. Schuknecht, 1966).
Застосовуючи традиційну мікрохірургію отосклерозу, можливо надати ефективну допомогу лише хворим з чисто тимпанальною (фенестральною) формою отосклерозу. При змішаній формі отосклерозу (ЗФО), яка аудіологічно проявляється поєднаним ураженням звукопровідного апарату та рецепторного відділу завитки, задовільні результати дає хірургічна корекція слуху, але згодом, з розвитком захворювання, слух прогресивно погіршується (R.A. Chole, M. McKenna, 2001). З початку 90-х років 20-го сторіччя у США та деяких країнах Європи почали використовувати бісфосфонати для пригнічення активності осередків отосклерозу у кістковій капсулі завитки. В результаті лікування бісфосфонатами формується кістка нормальної якості без порушення мінералізації, дякуючи їх здатності зупиняти спричинену остеокластами резорбцію кісткової тканини (В.В. Поворознюк и соавт., 2002). Така терапія має на меті зупинку росту осередків отоспонгіозу і створення оптимальних умов для хірургічної корекції слуху (H. Kenneth et al., 1997). Для оцінки ефективності нових методів терапії отосклерозу необхідно було удосконалити методи диференційної діагностики.